Відкати, давні фаворити та саботаж. Як насправді будувалися інклюзивно-ресурсні центри на Харківщині

Оновлено: лют 27

У липні 2017 року Кабмін затвердив "Положення про інклюзивно-ресурсний центр", що повинно було стати важливим кроком для соціалізації дітей з особливими потребами, адже довгий час батьки залишалися з проблемою виховання таких дітей один на один, а єдиною альтернативою був сиротинець. На Харківщині за цей час побудували 29 інклюзивно-ресурсних центрів. Але навіть на цьому вкрай важливому соціальному проекті знайшлися ті, хто намагався впровадити давні схеми з відкатами та заробити.


Ідея створення інклюзивно-ресурсних центрів дійсно мала б стати містком між родинами з особливими дітьми та звичайними школами й дитячими садочками, де відтепер повинні були виховуватися незвичайні малята. Подібна попередня адаптація та подальша соціалізація є альтернативою політики ізоляції людей з інвалідністю, яка існувала у СРСР та була успадкована Україною.


Новий підхід, зокрема й ідея створення інклюзивних центрів, співвідноситься з міжнародним та національним законодавством, зокрема з Конституцією України, Конвенцією про права осіб з інвалідністю, законами України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту” ,“Про дошкільну освіту” .


За даними положення, "Інклюзивно-ресурсний центр є установою, що утворюється з метою забезпечення права дітей з особливими освітніми потребами віком від 2 до 18 років на здобуття дошкільної та загальної середньої освіти, в тому числі у закладах професійної (професійно-технічної) освіти та інших закладах освіти, які забезпечують здобуття загальної середньої освіти, шляхом проведення комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку дитини (далі - комплексна оцінка), надання психолого-педагогічних, корекційно-розвиткових послуг та забезпечення їх системного кваліфікованого супроводу", й у відповідності до цих завдань держава запланувала для відкриття близько 700 інклюзивно-ресурсних центрів по всій Україні, зокрема була прийнята дорожня карта будівництва таких центрів й на Харківщині. Їх фінансування передбачає паритетну участь бюджетів всіх рівнів – державного, обласного та місцевих.


Але саме тут і сховалися головні ризики. Адже в той час, як держава бере на себе забезпечення зарплатою працівників цих закладів, місцеві органи самоврядування, а точніше заклади освіти, виступають замовниками товарів та послуг для інклюзивно-ресурних центрів, від будівництва до наповнення меблями, технікою та дидактичними матеріалами.



Ось тут то й виявилося, що чиновники сфери освіти не готові навіть під час питання фінансування спеціалізованих центрів відмовлятись від схем незаконного збагачення, й допускати до участі у конкурсному постачанні послуг підприємців на конкурентних умовах, як цього потребує законодавство.


Команда «Смарт Медіа» проаналізувала більше 100 тендерів, які були оголошені щодо забезпечення інклюзивно-ресурсних центрів Харківщини, й виявила, що майже всі вони мають ознаки непрозорості.


По-перше, майже всі вони оголошуються так, що підходять для допорогових закупівель, а тому угоди підписуються напряму з одним постачальником, навіть якщо йдеться про декілька лотів, які штучно розбиваються замовниками. Наприклад, відділ освіти Красноградської РДА оголошує відразу два тендери на оснащення інклюзивного центру, загальна сума яких перевищує 200 тисяч гривень, але оголошення двох торгів – щодо дидактичних матеріалів та приладдя для фізкультури, та просто приладдя для фізкультури, – дозволило підписати договори з єдиним учасником, ТОВ "Українське навчання", без будь якої конкуренції. До речі, ця фірма була зареєстрована лише рік тому з уставним фондом у 10 000 гривень, але за цей час вона стала фаворитом на торгах закладів освіти, та виграла торгів на 88 млн гривень, більшість з яких відбувалися без конкуренції. Цікаво, що участь цього постачальника неодноразово оскаржувалася учасниками торгів через існування особливих умов – вимог подання специфічних документів, але він все рівно залишався фаворитом.


Такі ж приклади можна побачити у Дергачах, коли договір на постачання оргтехніки заключавться раз від разу з одним й тим же ФОП – Ликова Лілія Іванівна, яка є давнім фаворитом закладів освіти Харківщини, отримала угод на суму понад 300 тисяч гривень, а до того ж ще й "засвітилася" у організації житлових кооперативів. Всі договори з ФОП Ликова Лілія Іванівна викладені на сайті "Прозорро" без подробиць технічної комплектації комп'ютерів, тому оцінити реальну вартість поставленої техніки, а також потребу в ній центрів, неможливо. І це стосується практично всіх тендерів для інклюзивно-ресурсних центрів.


Так само відразу декілька лотів відділ освіти, молоді та спорту Золочівської селищної ради віддає ФОП Гончаров Андрій Алімович, який теж є місцевим фаворитом, а лоти теж розбиваються на частини, щоб була можливість на допорогових умовах підписати контракт з єдиним учасником. Проаналізувавши постачання меблів (але знову без ТТУ), можна побачити пуфи типу "куб", ціна на які в Україні стартує від 380 гривень. Однак у Золочівський інклюзивно-ресурсний центр вони були закуплені по 1143 гривні, тобто з переплатою майже у 700 гривень за один пуф (!). Ми не виключаємо, що, ймовірно, йдеться про якісь особливі пуфи, але чому про це відсутня відкрита інформація, щоб громадськість могла оцінити реальну необхідність таких закупівель та їх цінову відповідність? А так це більше схоже на розтрату бюджетних коштів, реальні масштаби якої оцінити дуже важко.


Тим більше, що серед переможців тендерних торгів щодо постачання товарів та послуг до інклюзивних центрів є такі фірми, як "ТОВ Крео Сінержі", яка постачає оргтехніку для Борівського та Куп'янського інклюзивно-ресурсних центрів. Ця фірма є постійним фаворитом закладів освіти та вже ставала фігурантом антикорупційних розслідувань через переплату та "відкати", але тих, хто забезпечував облаштування центрів для особливих дітей, це з якихось причин не бентежило. Як і те, що лише на позиції "телевізор" борівчани переплатили підприємцям понад 4000 гривень.


До речі, у самому місті Харкові також надають перевагу перевіреним "фаворитам". Так, більше 200 тисяч гривень за будівництво сегменту системи відеоспостереження у інклюзивно-ресурсному центрі на вулиці Гвардійців Широнинців отримала фірма "Рівас", давній партнер Харківської міськради та її сателіт у будівництві та сумнівних схемах корпорації "Жилстрой-1", що також все ставало темою розслідувань антикорупціонерів. Але знову ж оцінити прозорість витрат неможливо – технічна документація проекту відсутня, частина камер відеоспостереження закуплені, але які з них профінансовані за ці 200 тисяч, а які ще ні, оцінити неможливо.



Утім, це не єдина проблема Харкова в питанні інклюзивно-ресурсних центрів. Так, у Харкові, замість 13 потрібних за нормами Постанови Кабміну центрів, функціонує лише один. Постанова свідчить:


4. Інклюзивно-ресурсні центри утворюються з розрахунку один інклюзивно-ресурсний центр не більш як на 7 тис. дітей, які проживають на території об’єднаної територіальної громади (району), та не більш як на 12 тис. дітей, які проживають у місті (районі міста).


У разі коли кількість дітей, які проживають на території об’єднаної територіальної громади (району) або у місті (районі міста), перевищує відповідно 7 тис. та 12 тис., інклюзивно-ресурсний центр додатково залучає необхідних фахівців з урахуванням виявлених дітей відповідної нозології, які потребують психолого-педагогічного супроводу та надання психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг, згідно з цього Положення.



Батьки стверджують, що недобудова центрів змушує стояти у чергах на обстеження дітей майже по року, а гроші, які субвенцією передбачені на зарплатню фахівцям, залишаються невикористаними, що також є службовою недбалістю.



Таким чином можна зробити висновки, що важлива ініціатива адаптації особливих дітей зіткнулась з характерними проблемами існування бюджетних закладів освіти: відсутністю контролю з боку громади, самих можливостей цього контролю, а через це - й з потенційними розтратами бюджетних грошей, хабарництвом, службовою недбалістю. Й це все відбувається на фоні відсутності допомоги дітям з обмеженими можливостями. Тому громаді, правоохоронцям та законотворцям варто звернути увагу на створення механізмів контролю за процесом відкриття інклюзивно-ресурсних центрів.


Автори: Андрій Кисельов,

Марина Ніколаєва

© 2019-2020 by Smart Media