Досвід Олени Розказової, яка після початку війни в Україні вимушено переіхала з донькою Олександрою до Німеччини.
Декілька слів про німецьку школу. На жаль, ще часу не вистачило вивчити систему німецької освіти. Не знаю навіть, по якій шкалі оцінюються учні, не кажучи вже про незалежність шкіл. Тому все, що далі буде написано - виключно власний досвід. І досвід дитини за тиждень навчання і два місяці очікування.
На вході до початкової школи мені з першого погляду чогось не вистачило. Спочатку не зрозуміла. Згодом отямилась... Точно! Немає портретів мера і очільників департаменту освіти. Матка боска, і як вони при цьому живуть...
Тут взагалі, я дивлюсь, не прийнято меру дякувати. Ані за парки, ані за дитячі майданчики. Хоча шкільний, наприклад, набагато крутіше за харківський. Невдячні)) Ну дійсно, не з власної з кишені жіночка дістала ці гроші, все за податки. Я, до речі, після двох місяців досі не пам'ятаю, як звати мера Берліна. Тому що її ім'я зустрічаю лише у мас-медіа, і то вкрай рідко. Ані бордів, ані шани, як взагалі так можна жити?)) І дітей до того привчати, що влада - це лише найняті нами менеджери. Які забезпечують і покращують наше життя за наші податки.
Усі стіни школи завішані роботами учнів і їх проєктами (дивіться на фото приклади). Відразу видно, кому приділяється більше уваги.
І ще один шок. Тут... тільки уявіть собі... немає батьківських внесків! І навіть батьківської трійки нема. При цьому діти забезпечені усім необхідним - роздруківки, папки, навіть комп для роботи у класі.
Кожного дня дитині дається з собою сніданок. Попередили, що солодке заборонено. Можна взяти сендвіч, йогурт, фрукти, овочі. Обов'язково пляшка з водою. Її можна наповнити у школі. Вся вода з кранів у Берліні питна. Обід за рахунок батьків. Ми не здавали, підозрюю, що вони вирахували з тих коштів, які збирають діти на фандрейзингу для України кожної п'ятниці, коли діти приносять печиво і торти і їх продають, аби допомогти Україні. Сума варіюється. У деяких районах доходить до 100 євро на місяць, але то, мабуть, у Шарлотенбурзі))
Підручників у другому класі немає. Займаються по роздруківках. Саші дуже подобається. Я взагалі не знаю, чим мотивували дитину (мабуть, похвалою), що вона сама мене будить кожного ранку, аби йти до школи. І сама збирає рюкзак і тормозок.
З тим, що я погано знаю німецьку, проблем не виникає. Листи і заяви перекладаю гугл-перекладачем, усі викладачі розуміють або англійську, або російську і вільно спілкуються.
Я не знаю навантаження вчителів, але що перше кидається в очі (я спостерігала весь тиждень) - навіть наприкінці року (а він закінчується у перших числах липня) - вони не виглядають виснаженими і вигорівшими, як наші. Навпаки, посміхаються і дуже вмотивовані. Усі ходять з купою якихось матеріалів для занять.
У нашої класної керівниці, наприклад, вівторок - вихідний. Це день, коли проходять інші дисципліни; фізична культура, етика, образотворче мистецтво, музика. Чому з і нашим не зробити так?
Іноземну мову учні починають вивчати з 3 класу. У нас був вибір між французькою і англійською. Думаю, ви здогадались, що я обрала))) Думала, буду вивчати німецьку разом з дитиною, але вона знайшла собі подругу з України і не хоче напружуватись)
Уроки з 8 до 13.00, потім діти їдять і є можливість залишитись у групі прововженого дня. Для цього спеціально відведена зона з корпусами, які у нашій школі дуже нагадують піонерський табір. Ми живемо у східній частині Берліну, тому не виключаю, що він тут і був раніше, але спитати соромлюсь)
На продльонці діти самостійно обирають зону, де вони хочуть гратись, прикріплюють своє фото на дошці, аби їх можна було там знайти. Їм надають ігри, канцтовари для малювання і поробок, спортінвентар. За кожною зоною спостергіають вихователі ( і це не ті, які ведуть основні предмети). Коли батьки приходять забирати дитину, вони дивляться на дошку, де їх чадо і ідуть туди, бо територія величезна. Самостійність і відповідальність формуються з дитинства.
У нашій школі взагалі дуже багато приділяється уваги тому, аби діти були якомога більше на свіжому повітрі. Наприклад, під час перерв вони грають у шкільному дворі. Є батути, ігрові майданчики, їм роздають ігри. Територія школи огороджена, і якщо бачать незнайомця, тут же питають, що він (вона) робить на території школи.
Мобільні телефони у школі заборонені. У всіх класах. Про це свідчить табличка перед школою. Шкільної форми немає. Діти можуть самовиражатись. Наприклад, бачила хлопчика у дівчачому одязі. Але головне - аби дитині було зручно. Так, нам дуже рекомендували замінити торбу на рюкзак.
Асистента, як я вже писала, немає, але у Саші спеціально розроблена програма і їй приділяють увагу для перекладу, перевірки і похвали на кожному занятті, за її словами, незважаючи на те, що у класі 25 учнів.. Так зо підозрюю, що тут інклюзія вже вбудована у систему освіти)
За тиждень Саша взяла участь у спортивному фесті на цілий день і потрапила зі школою до музею дитинства. У червні на тиждень усім класом їдуть до табору. Будуть жити у лісі (підозрюю, що навіть за це меру не дякуватимуть).
Далі буде...
Авторка: Олена Розказова