Другий рік поспіль “СМАРТ медіа” системно збирає думки громадян про реформи в Україні. Чи дійсно українці думають про реформи та впевнені, що щось залежить від них. А головне, прагнуть цих реформ, розуміють, що реформи це про них, про їхнє життя, а не зміни запроваджені чиновниками.
Цього року в процес реформування України втрутилась повномасштабна війна. Навіть у нас були сумніви, чи будуть українці прагнути реформ, говорити про реформи, думати про реформи, коли кожного дня рвуться ракети, вбивають людей, руйнуються будинки, мільйони покидають свої домівки, лунає повітряна тривога. Але так сталося, що за таких обставин активних громадян, які готові до змін та готові змінювати стало навіть більше, ніж за часи умовного добробуту.
Раніше, коли ми намагалися комунікувати реформу освіти, люди нерідко говорили: навіщо щось змінювати, побори у школах були завжди, якщо я почну щось говорити, це вплине на відношення до моєї дитини. Чи: непотрібно відмовлятися від викладання російської мови, на сході всі говорять російською. А про реформу цифрової трансформації: навіщо мені розбиратися в цих смартфонах, ще щось не то натисну, краще поїхати на фахівця у ЦНАП, побалакати.
Війна кардинально все змінила. Війна показала, що якщо не навчатися нового, можна не вижити чи не отримати своєчасну допомогу. Якщо не вимагати від себе та від інших змін, течія занесе не туди. Якщо не боротися за національну ідентифікацію та не робити країну кращою, можна її втратити. Саме тому українці сьогодні як ніколи готові до змін та змінюються.
Насамперед це продемонструвала цифрова реформа. Українці проголосували за неї своєю підпискою у смартфонах. Якщо у 2021 році головним продуктом Мінцифри - застосунком “Дія” - користувалися близько 8 мільйонів громадян, то зараз 18,5. Це кожний другий, враховуючи дітей.
Рік тому, коли “СМАРТ медіа” комунікували реформу цифрової трансформації головними питаннями були саме розуміння реформи, навіщо вона, та доступ до швидкісного інтернету. У 2020, за даними профільного міністерства, понад сім тисяч населених пунктів залишалися без швидкісного мобільного інтернету. За два роки якість та охоплення широкосмуговим та мобільним інтернетом в Україні покращилось, на вільних та деокупованих територіях зв’язок змогли зберегти навіть за умов відключення світла, А ось доступ до офлайн послуг суттєво зменшився. Тому головним питанням до влади стало перенесення максимальної кількості адмінпослуг у цифрову площину. За воєнний рік Мінцифра зробила неможливо, в “Дії” з’явилися десятки нових опцій. Але запити людей тривають. Найчастіше люди питають, коли буде можливість оформити соціальні послуги, субсидії в “Дії”; коли будуть доступні всі довідки, зокрема по інвалідності, статусу матерів-одиначок, багатодітних матерій, малозабезпечених родин, довідки про смерть рідних - всі ці документи впливають на відношення у державі. зокрема різні соціальні виплати. Але люди, щоб їх отримати повинні збирати купу документів та їхати у відділи соцзахисту чи РАГСи. А це проблематично, коли довелося переїжджати в іншій регіон, чи навіть бігти не прихопивши все необхідне. У Мінцифрі планували всі державні адміністративні сервіси перевести й електронний формат до 2024 року, але зараз фахівці сконцентровані на викликах часу, тому темпи цієї роботи трохи призупинені.
Ще один тип документів, які люди бажають бачити в електронних сервісах - документи на нерухомість. Наразі в “Дії” можна подати заявку про знищення житла, №7198 спрямований на забезпечення компенсації майна, яке пошкоджене та/або знищене з 24 лютого 2022 року, але частина людей втратила документи власності чи технічні паспорти на свої домівки, й де кому навіть нікуди повернутися, щоб отримати їх в БТІ - населені пункти окуповані або поруч йдуть бойові дії, державні сервіси не працюють.
Безумовно, суспільним запитом користується питання появи в державних інтернет-сервісах військового квитка та повісток. Безумовно, це також виклик часу. Перша пропозиція вже втілюється в життя.
Але головне запитання, яке українці задають у сфері цифрової трансформації - це медіаграмотність. Якщо до війни головним питанням було відкриття бібліотек та хабів, де люди, зокрема старшого віку вчилися користуватися гаджетами та додатком “Дія”, то зараз суспільство вимагає навчити їх фактчекінгу. Гібридна війна продемонструвала силу пропаганди, фейків. Люди просять їх навчити їх перевіряти інформацію, це потрібно для безпеки держави. Якщо для дорослих створюються різні онлайн-курси, то для школярів медіаграмотність може стати частиною навчального курсу. Тем більше Міністерство цифрової трансформації перебирає з 2023 року частину завдань МОН, зокрема в галузі онлайн-освіти.
Реформа освіти також стала реактивною під час повномасштабної війни. Якщо до 2022 головним гаслом реформи була поступовість, «неможливо швидко змінити освітню традицію, що плекалася в Україні протягом десятиліть» було записано у програмних документах. То с початком московської агресії зміни відбувались як тільки суспільство артикулювало потребу змін. Так сталося з переорієнтацією програм до національної свідомості, ідентифікації, позбавлення колоніального минулого. У 2022 з переліку обов'язкового викладання зникли російська мова, частково твори російської літератури, збільшилась кількість патріотично орієнтованих заходів. Й це було прийнято суспільством.
Головне питання 2022 року - безпека школярів та можливість відновлення офлайн освіти. Держава відреагувала побудовою бомбосховищ, але це не у всіх регіонах доречно. Адже, наприклад у Харкові ракета летить швидше, ніж діти можуть спуститися у сховище. Тому питання безпеки та повернення офлайн-освіти це питання геополітичне, безпекових гарантій Україні, наявності закритого неба та демілітаризованої зони по кордону з рф.
Тому часина запитів громадян - це про якість онлайн освіти. Адже не всі, зокрема вчителі, мають гаджети. Частково, говорять люди, все зводиться до завдань у вайбері. Тем більше, що частина українських дітей вже четвертий рік не може відвідувати школи - спочатку через карантин коронавірусу, тепер через бойові дії. Наразі в державі відреагували на запит суспільства та розширили повноваження міністерства цифрової трансформації та надали його керівникові Михайлу Федорову повноваження для реформування онлайн освіти.
Ще одне питання яке часто звучало в опитуваннях та на яке вже реагують у державі - освіта для дорослих. Велика кількість людей, зокрема ВПО, втратили роботу та можливість знайти її за фахом. Саме від них звучали питання щодо можливості впровадження в Україні інституту освіти для дорослих. Не просто курсів перекваліфікації при центрі зайнятості, а повноцінного здобуття нового фаху. Держава відреагувала, у першому читанні прийнято проєкт Закону України «Про освіту дорослих» (реєстраційний № 7039).
Наразі головні питання, які задавали люди під час опитування “СМАРТ медіа”, та які звучать у суспільстві, це якість та відповідність шкільної освіти. Особливо на тлі досвіду, який отримують школяри-переселенці на заході.
“Українська програма перенавантажена, день учня не передбачає відпочинку та фізичного розвитку, прогулянок на природі, але при цьому більша частина знань, отриманих за партою забуваються у перші роки після школи, виявляється, вони не потрібні”, - це типове звернення батьків українських учнів.
Вони вимагають доречної, сучасної програми, втілення практичних навичок та виховання особистості, а не члена колективу, як в СРСР.
Ще одне питання яке задавали люди: реальна інклюзія. Наразі учні з інвалідністю не почуваються себе комфортно в українських школах, дається в знаки довга інтернатна традиція, батьки запитують коли вони дійсно будуть інтегровані у суспільство та школу.
Питання уваги до людей з хронічними та рідкісним захворюваннями це й питання які лунали під час обговорення медичної реформи. Якщо пересічні громадяни засвідчились в ефективності першого етапу медичної реформи та повірили в неї - вони без проблем змогли потрапити у поліклініки та лікарні в іншому регіоні, це безоплатно та інформативно (медичні картки знаходяться в єдиній електронній системі). То люди з орфанними та хронічними захворюваннями залишилися без допомоги, адже їх фінансували з місцевих бюджетів. До війни НСЗУ змінила лише надання ліків хворим на діабет, й то, в регіонах де не працювали аптеки, хворі виживали лише за допомогою волонтерів. Питання зміни системи надання ліків та медичної допомоги хронічно хворим - питання номер один серед тих, хто обговорював реформу.
Крім цього людей на сході та ВПО цікавить питання відновлення медичних установ. За час повномасштабної війни в Україні постраждало понад 1200 медзакладів. Питання не лише відновлення стін, а й медичного обладнання, залучення фахівців, підвищення зарплатні для них - на всі ці питання державі ще потрібно надати відповідь, адже без відновлення медичної інфраструктури, не можлива відбудова України в цілому.
При обговоренні відбудови України головним питанням було саме відбудова житла. Хто, коли та за які гроші буде це робити. Без житла залишилось понад 2,4 млн українців. Тому зрозуміло, що питання відновлення звучало найчастіше. Держава почала відповідати на питання - прийнято рамковий закон про компенсації майна, яке пошкоджене. Але він поки чітко не відповідає на питання, де буде жити кожний громадянин, яки залишився без домівки.
Представники невеликих громад на сході найчастіше запитували про способи залучення допомоги, інвестицій та програм для бізнесу, щоб відновити виробництво та відбудувати громаду самостійно.
Як й мешканці та ВПО на заході говорили про гранти, програму податкових пільг або просто зайве втручання регуляторів від держави в роботу бізнесу, зокрема релокованого; боротьбу з корупцією та корупційними схемами. Українці впевнені. вони зможуть відбудувати країну, головне їм не заважати.
Публікація в рамках проєкту "Реформи для громадян"